«ЗДАЄТЬСЯ, Я ПИСАВ ЗАВЖДИ»

Коли у Євгена Гуцала запитували, коли він почав писати, письменник, усміхаючись, відповідав: «здається, я писав завжди». І розповідав, як ще років у десять власноруч збив неоковирного дерев’яного стола, поставив його біля хати в кущах бузку і день у день писав за тим столом вірші й оповідання.

Євген ГуцалоСвої твори юний письменник відсилав до редакцій дитячих газет і журналів, але звідусюди приходили відмови. Хіба міг тоді уявити хлопчик Женя з мальовничого подільського села, що згодом він стане одним із найталановитіших українських письменників ХХ століття, лауреатом Національної премії ім. Тараса Шевченка, багатьох вітчизняних та міжнародних премій, автором більш як сорока прозових та поетичних книжок?

Народився Євген Пилипович Гуцало 14 січня 1937 р. на Вінничині у селі Старий Животів. Його батьки були вчителями, тож у домашній бібліотеці родини Гуцалів було чимало української й зарубіжної класики. І Женя читав, читав у перервах між хатньою роботою (а в селі, особливо повоєнному, тяжко працювали дорослі й малі), читав уночі, при світлі гасової лампи, читав на перервах у школі. Коли було прочитано всі домашні книжки й книжки з сільської бібліотеки, їздив до районного центру Калинівка й привозив цілі стоси книжок звідти. Саме книжки виробили у майбутнього письменника смак до слова, розуміння справжньої літератури.

Але найбільшим учителем Євгена Гуцала було навколишнє життя і чудова подільська природа. Напевно, лише людина з особливо загостреною увагою до всього, що відбувається навкруги, може побачити у звичайних речах красу й розповісти про неї іншим. Таким особливим даром володів Євген Гуцало. Саме з його дитячих спогадів прийшли на сторінки книжок його герої, разом з якими ми переживаємо їхні радощі й печалі, мандруємо лісовими стежками й занурюємося у світ, де кожна пташка має свій неповторний голос, і в кожній краплині роси відбивається барвиста веселка.

Найкращі новели, оповідання, повісті й романи письменника стали шедеврами сучасної української літератури, їх вивчають у школі, за ними пишуть дисертації та наукові дослідження, а сам Євген Гуцало є визнаним майстром ліричної прози, неперевершеним стилістом і знавцем найтонших нюансів рідної мови.

Але несподівано з’являються твори, здавалося б, зовсім не властиві письменникові. Це й химерний роман-трилогія «Позичений чоловік», «Парад планет», «Приватне життя феномена», за які Євген Пилипович отримав Міжнародну премію Фундації родини Антоновичів. Це його епос-ерос «Блуд» й «Імпровізації плоті» – сучасний український «Декамерон», сповнений раблезіанського гумору й блискучих психологічних портретів. І, нарешті, книжка Євгена Гуцала «Ментальність орди», куди увійшли публіцистичні статті письменника, написані в останні роки життя.

Ось як він сам сказав про те, чому не міг не написати цієї книжки: «Але ж гріх було не задуматися над співжиттям російського та українського народів на українській таки землі, гріх було не задуматися над російською ментальністю… Силою агресії, силою зброї, силою патологічної брутальності і патологічного розбою нам постійно нав’язували культ російського народу. Зрештою, ота війна у Чечні, яку бачимо сьогодні. Така сама чеченська війна велася на Україні завжди… І хіба Україну не закладено в цю страхітливу цивілізацію постійного пограбування, мародерства і геноциду?.. І чи може тут наша література грати пасивну роль?».

Ці слова Євген Гуцало написав 20 років тому. 4 липня 1995 р. його не стало, але думки, висловлені у його книжці «Ментальність орди», і сьогодні не втрачають своєї актуальності.

Інтерес до творчості письменника не згасає – за останні роки у видавництві «Знання» вийшли друком книжки «Лелеченя», «Серпень, спалах любові», «У гаї сонце зацвіло», «Позичений чоловік», «Скажений чорнобильський собака». Минулого року видавництво «Темпора» опублікувало вибрані твори Євгена Гуцала під загальною назвою «Таке страшне, таке солодке життя», куди ввійшли оповідання, повісті та збірка публіцистики «Ментальність орди». А львівське «Видавництво Старого Лева» надрукувало збірку чудових дитячих віршів «Зайці в полі варять борщ», яку одразу полюбили малі читачі.

Ірпінь відіграв особливу роль у житті Євгена Гуцала. Вперше він потрапив сюди ще хлопчиком, коли гостював у своєї рідної тітки Єлизавети, яка мешкала на вулиці Пісочній. А згодом Ірпінський будинок творчості письменників перетворився на те особливе місце, де Євген Пилипович працював понад 20 років і де було написано більшість його книжок. І сьогодні, коли в нашій державі відбувається перейменування вулиць, що мають назви, пов’язані з комуністичним минулим, хочеться вірити: одна з вулиць носитиме ім’я Євгена Гуцала – великого українського письменника, творчість якого нерозривно пов’язана з Ірпенем.

Джерело: Пульсар Приірпіння

Джерело – Ірпінь Культурний

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *